А над світом вишивка цвіте
(Виховний захід учительки української мови і літератури Труханської О.І.)
Святково прибраний зал рушниками, серветками, доріжками, виробами. Учасники в українському одязі, дівчата вишивають. Лине українська народна пісня «Ой сяду я край віконця».
Вч. Добрий вечір, шановні! Наш вечір «А над світом вишивка цвіте» я хочу розпочати словами незабутнього Симоненка:
Вигаптуй на небо райдугу – доріжку,
Простели до сонця вишивку – маніжку.
Щоб по тій доріжці з лебедями – спали
Плавати до щастя білими човнами.
Народне мистецтво, яке передавалося із покоління в покоління, століттями завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідки ідуть витоки професійної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов'язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні, ошатних за формою й оздобленням.
Уч. З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля, рук діло: шиття, плетіння, в'язання, вишивання, різьблення, ткацтво. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та з потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам'ятних часів.
Дівч.
Хрестиком покладено в рядки
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки,
Пісні ще весільної, веселої.
Хл.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом,
А над світом, гляньте, а над світом,
Українська вишивка цвіте!
Демонструють вишивки наших земляків: килими Рибака Анатолія Євдокимовича, серветки, доріжки, килими, сорочки Боднар Людмили Василівни, Марценюк Ольги Федорівни, Труханської Галини Федорівни, Кольцової Людмили Григорівни, Труханської Олени Іванівни. Дерев'яні роботи Труханського Анатолія Івановича.
Дівч. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50 – 80, а іноді понад 100 сорочок з тонко виробленого біленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля і навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя.
Дівч.
Візьму голку, клубок шовку,
Полотно біленьке.
Та й подамся у садочок,
Де сонце низенько.
У садочку подумаю,
Котру квіточку рвати.
Щоб із неї добрий узір
Для вишивки взяти.
Хл.
Красну рожу і гвоздиків
Букетик нарвати,
І роботу любимую
Свою розпочати.
Дівч.
Ой вишивки мої любі,
Я вас вишиваю,
Та про красу і про фарби
Думки не лишаю.
Хл.
Де покласти слід рожеву,
А де ніжно – синю,
Щоб славила моя праця
Рідну Україну.
Вч. Дівчата змагались між собою в доборі візерунка, в загальній композиції елементів, орнаменту, в майстерності вишивання. Одяг був свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень говориться: «Вона вміє шити – вишивати і гарних пісень співати».
Ісценівка пісні «Ой під вишнею»
Хл. І під руками народних майстринь шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва.
Демонструємо домоткану скатерку і рушник с. Підлісного Ялтушкова; рушник із Верхівки; рушник з Полісся; чоловічу і жіночі сорочки Полтавщини, Івано – Франківщини.
Дівч. Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві стихії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогняну батьківську енергії.
Хл. З глибин минувшини дійшли до нас в орнаментах українських вишивок ці символи – Земля, Сонце, Вода. Вони поєднані між собою, разом становлять життєдайну Трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя. Звучить пісня «Виший ми мамо, сорочку».
Дівч. Вишитий рушник. Він став першою сходинкою до щастя молодих, ним зустрічають гостей і прикрашають оселі. З давніх – давен це незмінний елемент побуту українського народу. Рушник оспіваний у піснях, думах, баладах.
Лине «Пісня про рушник».
Хл. Здається про нього вже все відомо. Та ні. Тільки тепер, вивчаючи свою спадщину, дізнаємося, що різне призначення давало рушникам різні назви: божник – для образів; подарунковий – для подарунку; утирач – для рук і обличчя; плечові – для сватів.
Вч. Отже, протягом віків у кожного народу виробляється певне методичне виконання, колорит і характер орнаменту. | 
