В усі часи і епохи, в усіх цивілізованих країнах суспільство, педагогіка, школа ставили перед собою завдання – виховувати громадянина – людину з певним набором праві обов’язків, яка поважає і дотримується норм і правил співжиття , прийнятих у даному суспільстві. Традицій своїх співвітчизників, тобто певний тип соціально зумовленої поведінки. Всі державні і суспільні інститути , конституції, мораль, право, ідеології таких країн спрямовані на виховання громадянина. Свідомістю громадян сильна країна – економічно, політично, морально.

  Українська держава ставить на порядок денний  надзвичайно важливе й невідкладне завдання – виховання справжнього громадянина й патріота рідної землі. Щоб діти стали народом , творцями своєї долі, необхідно аби вони за час навчання ,виховання в сім’ї,школі міцно засвоїли духовність , культуру рідного народу , глибоко пройнялися його національним духом, способом мислення і буття. Адже нація – це насамперед, сукупність різноманітних духовних прикмет та природних , історично зумовлених ознак «тіла, душі, розуму»(К.Ушинський), тобто психології характеру, інтелекту певної культурно – історичної спільності людей.

Дані якості потрібно виховувати в дітей тими методами, засобами, способами , традиціями, мораллю, що вироблені народом упродовж усього історико-культурного розвитку, тобто на засадах українського народознавства ( українознавства).

На уроках української мови і літератури намагаюсь прилучити молодь до загальнолюдських цінностей. За своїми формами й методами таке виховання спирається на народні традиції. Звичаї, мову, культуру, формування почуття національної гідності.

Ознайомлення з усною народною творчістю – важлива ланка в освіті п’ятикласників. В народних казках, прислів’ях, загадках зберігаються невичерпні скарби життєвого досвіду, влучних спостережень, глибоких оцінок, яскравих образів.

Учні добирають прислів’я і приказки до конкурсу «Батько та ненька, то хата тепленька». Вивчаємо український побут: старовинні речі, їх призначення , поповнення словникового запасу, забуті і рідко вживанні слова, їх значення. Розповідаю дітям про людські обереги – ключ, гребінець, сіль, полин, воду, намисто, каблучки. Проводжу екскурсію «Хата, моя біла хата».

Знайомлячи шестикласників з календарно-обрядовими піснями, їх різновидами, створюємо дійство фрагмент Свята  Урожаю – «Перший сніп». Дівчата співають:

Гей ставаймо в коло, дівчата

Будемо снопа прибирати

Щоб увесь народ дивувався

Який наш сніпочок удався

Ваговитий ще й золотистий

Кожен колос зерном налитий                                                            

Розповідаю . що цей сніп ставлять на покуті у Різдво. І зветься він дідух.  Показую роботу місцевої майстрині Бухти О.П.

Хлопчики виконують пісню «Вийшли в поле косарі». Зажинкові пісні величають вправних жниць, перший сніп. Бажають почати роботу в добрий час, пророкують добрий урожай. В обжинкових піснях переважають нотки бадьорості, оптимізму, задоволення з того приводу, що вдалося завершити найтяжчий етап хліборобського року. Останній сніп прикрашають червоною стрічкою і піснями несуть його до дому. Дане дійство учні виконують у національних костюмах, стараючись відтворити все колоритно, з артистизмом, дитячою безпосередністю.

Важливою складовою частиною обряду зустрічі Нового року є колядки і щедрівки. Протягом віків обряд змінювався, але основний його зміст залишився тим самим: силою слова і обрядових дій сприяти добробутові селянської родини, виконання бажань удачі у веденні господарства, викликати щедрість природи величними піснями.

Колядували хлопці, ходячи по дворах із саморобною зіркою, іноді у супроводі Маланки, кози, ведмедя, солдата. Лунає пісня «Добрий вечір тобі, пане господарю». Під час виконання  театралізованих дійств розвиваються артистизм, вміння керувати інтонацією, мімікою, жестами , висловлювати свої почуття піснями, розвивати пам'ять.

Хлопчик: Щедрий вечір вашій хаті,

Щоб були ви всі багаті.

Щоб вам було доволі

І в коморі, і в стодолі.

Дозволь, господарю , козу вести,

До вашої хати щедрівку принести.

Дівчинка: Козу треба привести обов’язково,

Бо коза ходить, там жито родить.

Хлопчик: Де коза пасеться,

Там худоба ведеться.

Пастух:     Нуте, панове,

Нуте, мурове,

Поставайте  в ряду,

Я козу поведу!

Господар: Що ж, заводьте козу,

 Аби було добро в хаті

Аби ми були багаті.

(Заводять козу. Дзвенять дзвіночки.)

Пастух: Сядьте в ряду –

 Я козу веду!

На горі коза з козенятами

Під горою вовк з вовченятами.

Дівчинка: Ой, візьмися, козо, в боки,

Та покажи свої скоки.

(Коза скаче)

У колядках і щедрівках на повну силу буяє народна фантазія,бажане видається за дійсне. Навіть звичайні побутові речі світяться золотом і сріблом, панує розважливість, розум , добро , злагода . усі заможні та веселі , господар тихий, ясний , красний, як місяць, його жона – сонце, діти – як зірки.

Веснянки – це пісні на честь приходу весни. У різних місцевостях України їх ще називають гаївками, гагілками, ягілками, маївками.

Весною молодь діставала можливість вийти на залиті сонячним світлом левади, в гаї. Затіяти гру. Поспівати й повеселитися. До найдавніших веснянок належать обрядові хороводи та спів. А також ігри, у яких висловлюється бажання прискорити прихід тепла, початок сівбина добрий врожай. Із цією метою дівчата імітують в танках процеси вирощування збіжжя та городини: «орали» поле, «сіяли» просо, «збирали» гречку, «завивали» огірочки, «саджали» грушу. Веснянки «А ми просо сіяли», «Подоляночка».

Перед Великоднем молодь виконувала перегук-гру «У довгої лози, лози».

Дівчина: У довгої лози, лози

Тай паслися дикі кози.

А кізонька скік, скік,

А ніженька трісь, трісь.

Хлопець: Якби кізка не скакала.

 То б і ніжки не зламала.

А далі виконують хоровод «У кривого танця не виведу кінця»

У кривого танця не виведу кінця,

А щоб танець виводити,

Треба кінець знаходити.

Веснянки життєрадісні, бадьорі за настроєм. Поетичні і ліричні за формою та змістом.

Вивчення літературної казки також неможливе без використання методів народознавства, народної пісенної творчості. Яскравим прикладом є казка «Запорожці» І. Нечуя-Левицького. Учні захоплюються лицарством, гуманністю, патріотизмом, сміливістю, відвагою запорозьких козаків. Не випадково про запорожців складено багато народних пісень за успіхи січовиків і біль, коли вони зазнавали невдач. Бо народ вважав їх походи своєю власною справою. Пісня «Ой сів пугач та й на могилі» є яскравим підтвердженням цього.

 Ой сів пугач та й на могилі,

Гей! Як «пугу!» та й «пугу!»

Ой повертитесь швидше, козаченьки,

До зеленого Лугу!

Ой які ж швидше повернутися мали.

То ті в Лузі зимували:

А де які, гаючись, не дбали,

То ті в степу загибали …

Ой заслаб козак та й ліг край могили

 І на шабельку схилився

Гей! Либонь же він рученькою щільно

За серденько вхопився

«Ой ви, брати мої,

Славні товариші,

Ой ви козаченьки гожі!

Гей! Та й зробіте трубу козакові,

Помагай же ж вам, боже!

Ой ви, брати мої, славні козаченьки!

Тай зробіте-но тую славу:

Гей, викопайте ж мені молодому

Хоч сабельками яму.

Ой винесіть мене, славні товариші,

Та й на високу могилу ,

Гей, нехай же я подивлюся

Та й на свою милу Вкраїну!

Ой ви , друзі мої, славні козаченьки!

Загину ж я на чужині, Гей обіллється ж сльозами гіркими

Моя мила та й на Україні!

Старшокласники вивчаючи п’єсу «Оборона Буші» М. Старицького, теж не залишаються байдужими  від героїчного стилю твору, інсценізують уривки. Учні ілюстрацію картини І.Репіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Діти проймаються гордістю за козаків, Івана Сірка, прагнуть бути сміливими, фізично здоровими. Майстерно володіти зброєю, захищати України, народ. 

Не забувати многостраждальну історію нашого народу вчить наших дітей урок Скорботи і Пам’яті, приурочений  пам’яті жертв голодомору  1932-1933 р. р. на Україні.

Усі учні , вчителі у темному одязі , горять свічки , образ Божої Матері прикрашений вишитим рушником чорними і зрідка червоними нитками. В руках учнів свічки, калинові листки, гілочки калини обтягнуті чорними стрічками. Учитель запалює свічку, а від неї учні свої.

Кожна людина , як все свідоме людство, живе в трьох вимірах: учора, сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія. Ми не знали її. А вона бездонна, невичерпна криниця духу, мудрості, перемог і страждань. З нашої історичної криниці належить вичерпати багато солоної від горя і сліз води. Це наше громадянське завдання. Скликати живих до тих сіл і хуторів, до тих криниць  і спільних ям, куди скидали десятками виснажені тіла наших одноплемінників. А їх є понад 7 мільйонів.

Учениця: Гинули мільйони…Яким словами можна описати мучеництво України того періоду, що поклала в землю мільйони своїх синів і дочок? Голодомор замахнувся на майбутнє нації: третина омертвлених голодом – діти. Які не народили нащадків, не дали потомства.

Учень: Ярій, душе! Ярій, а не ридай

У білій  стужі серце України…

Застерігає доля нас зарання,

Що калинова кров – така  густа,

Така крута, як кров у наших жилах.

У білій стужі білих голосінь

Це гроно болю, що паде в глибінь,

На нас своїм безсмертям окотилось.

                                                     (В.Стус)

Учениця: Дякуємо Богові і тим натрудженим рукам селянським, що сьогодні ми маємо святий хліб. Адже без цього скарбу ніхто не сідає до столу.

Ти освяти цей хліб, що на столі,

Любов’ю тих, що впали на світанні

На ще не зорані плугатарем землі

                                                  (Б.Демків «Хліб»)

Вивчення українознавства, використання елементів народознавства під час вивчення рідної  мови та літератури та  у справі виховання дітей дає змогу використати неабиякі можливості для розвитку талановитої , морально і духовно здорової молоді.